Історія російського наперстка також загадкова, як і горезвісна російська душа: вона є, і її немає, може це просто гарний міф, яким ми прикриваємо досить непривабливу дійсність?
Писати про наперстки не набагато простіше, ніж про російську душу. На жаль, тут не допоможе Достоєвський: серед знаменитих російських людей не пригадаю нікого, хто захоплювався б наперстянками, та що там знаменитості серед моїх знайомих любителів наперсток не спостерігається. Чому це так? Чому в російських будинках у Росії немає матрьошок, балалайок? Самовари, щоправда, зустрічаються (хоча зараз рідше, ніж колись — у всіх повально електричні чайники).
А все тому, що ми, російські люди, любимо все утилітарне, те, що необхідно у господарстві, що можна застосовувати у побуті. Матрьошки, балалайки — це для іноземців, нас такою дурницею не спокусиш.Тому й любов до наперсток, цих милих дрібничок, у нас якось не прищепилася. Багато росіян навіть не здогадуються, що на заході наперстки — це ціла індустрія, пов’язана, звичайно ж, з туризмом. Наперсток це такий зручний сувенір, він займає мало місця і може бути дуже красивим. Там, на заході, є музей наперсток, товариства любителів наперсток, видаються чудові книги про наперстки. Ось, наприклад, «Наперстки Австралії» («Thimbles of Australia», Susan Jean Gowan), чудово видана книга з безліччю ілюстрацій. Хтось із вас тримав у руках книгу «Наперстки Росії»? Упевнена, що ні, адже її не існує в природі. Немає жодної експозиції у музеї, немає нічого. Адже ось яка дивина. Проте російські наперстки є, також, як ви самі знаєте, є і російська душа, настільки ж загадкова, наскільки, часом,
Кожна дитина знає, що таке наперсток, і, незважаючи на все вищевикладене, у кожному російському будинку є наперсток, він лежить серед ниток, голок та ножиць, не підозрюючи про долю своїх щасливіших побратимів. Люди не можуть жити без міфів, от і наперстки не залишилися осторонь них. Перший наперсток вигадали, як ви думаєте, де? Правильно, у Китаї. Сталося це понад 2000 років тому. У Візантії наперстки використовували швачки, є ще одна думка: наперстки з’явилися торік у XVII столітті у Європі. Всі ці мізерні відомості ви можете насилу знайти в російському інтернеті, більше не знайдете, тільки час втратите.
Першу писемну згадку про наперстки на Русі ми знаходимо в прибутково-видатковій книзі Іверського монастиря за 1669 рік, коли було куплено в монастир 40 наперсток і 300 швейних голок. Іверський монастир знаходиться на одному з островів Валдайського озера – Рябіновому. Заснований патріархом Никоном у XVII столітті. Найраніший наперсток XIV століття біля Росії було знайдено Новгороді. Новгород — одне з найдавніших міст Росії, вперше згадується в Софійському 1-му літописі під 859 роком.
Не одразу російський наперсток став таким, яким ми його знаємо. Спочатку так називався кисть, який застосовували у кулачному бою, потім — кільце, яке одягали на великий палець правої руки під час стрільби з лука. З XVII століття наперстки ввозили з-за кордону, де їхнє виробництво було механізованим, а також робили в Росії. За 15 км від Тули на річці Тулиця між селами Торхів та Слобідка (Городище) у 1632 році голландський купець Вініус збудував Городищенські металургійні заводи. За археологічних розкопок на цьому місці серед інших знахідок виявили бронзовий наперсток.
Крім свого прямого призначення служити захистом пальця від уколу голкою, наперстки стали використовувати як прикрасу. У XVIII столітті увійшли в моду несесери — своєрідні контейнери з набором предметів туалету або шиття. Вони могли бути великими і маленькими, маленькі були окрасою костюма, їх носили на ланцюжку (шатлені), прикріпленому до пояса. У такому несесері і зберігався наперсток, найчастіше з дорогоцінних металів, майстерно оздоблений. У ХІХ столітті російські ювелірні наперстки виготовлялися у Великому Устюзі, Санкт-Петербурзі, Москві, і навіть у Владикавказі.
Джерело status-antiquesa.ru ©